?

Log in

No account? Create an account

Прівєт із Бостона

Read more...Collapse )

І тут Хао питає, а як сказати «Hi!» українською, я кажу «Привіт», хлопець каже «Прівєт». Я кажу це ж російською, хлопець каже, а я кажу «Прівєт».
О: - Ти ж і розмовляти зі мною почав російською, коли англійську не зрозумів?
Х: - Ну, добре, я українською кажу «Добрий день», але ж вони не вимовлять…

  • Ти так зневажаєш своїх співмешканців?

  • Ні, але я пробував одного навчити… Вони не знають, де Україна, нащо тоді їм це, а з російською їм буде зручно і там і там.

  • Та ж бо ти їм не хочеш сказати, де є Україна і розповісти, що це не Росія.

  • Ну, а нащо їм це. Вони вважають, що Україна – це Росія.

  • Так, а звідки вони можуть знати, якщо ти, живучи там, вважаєш так само.

  • А нащо їм це?

Read more...Collapse )

Якщо треба коротко!:

За жизнь...

Звідки? Звідки, скажіть мені, у людях береться стільки егоїзму. Чому Ви раптом ображаєтеся на продавчинь – тих, що «продавщіци в гастрономах», коли самі грубіяните людям. Ну, скажіть, що Вам начхати на цей світ, і живіть у своєму малесенькому. Тільки ж довго не проживете… без альтруїстів – тих, хто бігтиме на поміч щохвилі як покличете. Тільки, як допомоги більш не треба буде, Ви їх пхнете як старого дворового пса, що прибіг зняти ваш стрес. І як скажіть тут альтруїст не мазохіст?

кошичок...

кошичок
Якщо виходити з метро на «Харківській» пізно, вже тоді, коли звичні продавці пішли відпочивати, можна побачити одного дідуся з кошичками. Він сидить собі тихенько і нічого нікому не каже, тільки злегка підіймає руку з тими кошичками, коли натовп вивалює із пізнього метро. За весь час моїх пізніх вертань я жодного разу не бачила, щоб хтось щось у нього купував, чи  хоча б розмовляв. А дідо тільки злегка здіймає руку і добрими очима, але чомусь вибачливим поглядом проводжає людей.

Сьогодні я подумала, що було б добре зібрати всі ручки в хаті в одне місце, бо розкидані усюди і нема ради, щоб були в одному місці. А для ручок треба якогось гарного кошичка. Ручки і кошик знайшли одне одного, а сумний погляд дідуся змінився теплою посмішкою, а ще він побажав мені «щастя і здоров’я».

Дідо робить ті кошички сам, ну і, певно, то не просто хобі, а можливість заробити ще хоча б копієчку до копієчної пенсії. А так хотілося б, аби він робив їх для онуків і дарував їх їм із теплою посмішкою …

Якщо треба коротко!:

Jun. 12th, 2012

Це був воістину найважчий рік за моє вже, думаю, довге життя... Мабуть смішно писати якийсь пост про "рік" у червні, але для мене він почався саме тоді і десь у той самий час, саме у червні. "Рік" ще не закінчився... Закінчиться він у четвер. І це так дивно, що все збіглося навіть у цифрах. 

В четвер я здам ТестДаф і буду мати по-справжньому вільне і красиве літо. Можна буде виспатися, начитатися і ще зробити якусь таку вазу із журнальних кругляків:



або таку:



Я вже навіть один кругляк для наснаги скрутила)))
Але насправді я так мрію про четвер, бо десь тоді, або трішки раніш чи пізніш, хтось відкине накидку на дверях і обійме міцно-міцно... І тоді у нас удвох буде справжнє літо.

Метрочитання

Читання в метро - дуже гарна звичка, як на мене. В ній навіть є якийсь шарм. Так от, сьогодні заходить дядечко (майже дідусь) на Палаці Спорту у дуже колоритному капелюсі із пір"їнкою і довгому плащі. Як тільки потяг рушає, він виймає зі свого дипломата товстезний том на десь тисячу сторінок, розкриває посередині і починає читати. Не встигла розібрати назву, але там щось було про Америку часів війни за Незалежність. Ну, і виглядав дідуньо, як істинний американський патріот-інтелектуал...

Аж з ностальгією згадалося як тягала на пари Гідденса і Дейвіса. Дейвіс - то взагалі була окрема історія... Такий том... А зараз пилом вдома припадає, бо усюди є електронні версії (а в мене електронний бух). Ну, так і гуртожицькі розміри не дозволяють тримати велику бібліотеку інакше житимуть книжки, а не я...

Ех, все одно треба притягти назад. Читатиму наніч, щоб снилися всілякі сни про Габсбургів...

Якщо треба коротко!:

Про сакральні числа

Таак. Я теж сьогодні долучилася до купи женщін із цвєтамі. Спеціально на роботі сиділа довше, хоч і короткий день, шоб не йти в одинаковому натовпі. Так, я не святкую ані 8-ме, ані 14-те, так само рада, шо знайомі мужчини не святкують 23-тє, але й не розумію тих людей, які ті свята засуджують. І 8-ме, 14-те, 23-тє, і українізоване 6-те створені як симуляція уваги, для тих хто не здатен її проявляти щодня, тижня, чи взагалі «проявляти». Ну, от уявіть… це навіть якось весело… Я маю завтра вихідний день, бо на небесах шось зійшлося і я народилася жінкою (між іншим, чоловіки теж мають вихідний, знов таки, бо я і ще трохи більше ніж півпланети народилися жінками)… Кумедія.
Єдине, що в мене залишається це запитання до тих, хто його так засуджує, чи згадували ви хоч раз про оту жіночу/чоловічу стать без приводу. Ну, от хто зміг влаштувати якусь приємність комусь іншому без червоного дня в календарі?
Як приємно нести квіти тоді, коли ти того найменш очікуєш, це майже те саме, що зустріти старого-старого друга десь, де б ніколи не думалося, що можеш зустріти. Як приєсно підняти трубку і неочікувано почути щось приємне від того, від кого так хочеться це почути. Насправді нафіг нікому не потрібні ті квіти/сєрдєчкі/вазочькі, потрібне просто тепло і увага… І от якраз думаючи про увагу, ті «святкові» квіти і пакетики видаються найбільш жалюгідними.

Якщо треба коротко!:

"Краду ЗА Путина"

Originally posted by varlamov.ru at "Краду ЗА Путина"


Участницы движения FEMEN явились на участок №2079, на котором совсем недавно проголосовал Владимир Путин, и попытались украсть избирательную урну с его бюллетенем. Девушки выступали традиционно топлесс, на их телах были надписи «Краду за Путина», а сами они скандировали: «Путин — вор!». Феминистки задержаны полицией. К избирательному участку стягивается ОМОН.

Как это было...Collapse )
Ми не бачилися в Києві майже 5 років.. Пам’ятаю, як тоді не знайшлося, де ночувати, ми довго шукали прихитстку і врешті залишилися у дряхлому вокзальному готельчику. Зранку, виходячи з будівлі я добряче спіткнулася, маючи в руках величезну сумку. Я була готова зненавидіти це місто, але усвідомлюючи спокій сусідських очей і добру посмішку, навіть нічого не вимовила. Нас тоді носило по тому клятому місту так, наче ми дві білки, а воно велике колесо. Врешті на цю ніч знайшлося, де спати у людських умовах, щоправда високо і далеко. Але ми поїхали, бо вже наступного дня я мала залишитися одна.

- Хочеш я до тебе приїду ?
- Дууууууууууже. Але ж тебе стільки тут не було? Ти справді приїдеш?...
- Приїду.

Не вірилося до останнього. Потяг запізнюється, а я мерзну на пероні, хоча вже четвертий день майже весняна погода. Голова розколюється, а може то все наснилося, може не приїде. Ми ж тут вже стільки часу не бачилися.

Еее… Ні! Є! І знову ми собі посміхаємося лютневому сонцю. Знову ці довжелезні київські дороги, але якось навіть милі, прогулянки між Подолом і Щекавицею, а ще моє безупинне белькотіння про все на світі. І так добре, що, здається, зустрів найріднішу у світі людину…

Але ж воно так і є! Мамині несподіванки завжди найприємніші і найдорожчі.

Якщо треба коротко!:

Л.К.

Шукайте цензора в собі.
Він там живе, дрімучий, без гоління.
Він там сидить, як чортик у трубі,
і тихо вилучає вам сумління.
Зсередини, потроху, не за раз.
Все познімає, де яка іконка.
І непомітно вийме вас - із вас.
Залишиться одна лиш оболонка.

Бо...

"Фенікс вилітає з попелу. Зі сміття він ще ніколи не вилітав"...

Улюблені.

Якщо треба коротко!:

ПроВакуОлю

v_a_c_u_o_l_e
Пошук не дав результатів

Latest Month

June 2013
S M T W T F S
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30      

Якщо треба коротко!

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow